Обласний центр

Міста, як люди, мають неповторні обличчя і долі. Одні — одразу, з часу заснування, як спалах, інші — упродовж століть свого розвитку утверджували власну славу й значимість у реєстрі української історії.

Тернопіль — отча колиска багатьох поколінь нащадків топільчан, які звели місто на р. Сереті, яке по праву вважається столицею Західного Поділля. Тернопіль є обласним і районним центром. Місто розташоване в центральній частині області. Площа його — 59 км². Населення — 215,8 тис. осіб. Важливий транспортний вузол України.

Історична довідка

Перша письмова згадка про місто припадає на 1540 рік. Тоді польський король Сигізмунд І видав краківському магнату Яну Тарновському грамоту на побудову фортеці в одній із місцин Теребовлянського повіту.

Разом із тим, на околицях нинішнього Тернополя археологи виявили залишки поселень ще доби мезоліту та трипільської культури.

У період Галицько-Волинського князівства тут знаходилося поселення Сопільче (Топільче). Протягом усієї історії місто входило до складу різних держав: Речі Посполитої, Австрійської та Російської імперій, Західно-української народної республіки, Польщі, УРСР. Нині це — обласний центр самостійної України, де живуть представники різних народів.

Тернопіль — місто, яке в 1548 році отримало магдебурзьке право. Така форма тогочасного самоврядування дозволила влаштовувати в ньому ярмарки й мати склади для товарів закордонних купців, які сюди почали прибувати з усієї Європи та Сходу.

Сам оборонний замок після того, як його зруйнували в 1675 році турецькі нападники, було відбудовано як палацову споруду на початку ХІХ століття в стилі каре з невеликим двором усередині. Споруду знищили вогненні вали Першої та Другої світової воєн. Її відбудовано в 1951 році. Крім замку, збереглася до наших днів церква Воздвиження Чесного Хреста. Її було зведено на початку XVI ст. на фундаменті древнього храму, історія якого торкається періоду України-Руси. Мурована будівля мала також оборонне значення для міста. Тут із 1730 р. й аж до початку Першої світової війни зберігалася чудотворна ікона Пресвятої Богоматері.

Вражає величністю й монументальністю церква Різдва Христового, що на вулиці Руській. На кам’яному підмурку храму напис гласить про те, що будівлю почали споруджувати 15 червня 1602 року та завершили 4 серпня 1608 року, під керівництвом талановитого муляра Леонтія.

Духовною гордістю Тернополя була дерев’яна монастирська церква Успення Пречистої Діви Марії (1636 р.), на місці якої в 1836 році вимурували нову і яку в 1962 році зруйнували більшовицькі сатрапи. Храм і дзвіницю було відновлено у 1911 році, уціліло і величне приміщення з монастирськими прибудовами Українського греко-католицького кафедрального собору Непорочного Зачаття Діви Марії, споруджене в 1749—1779 рр. в стилі пізнього бароко з елементами рококо. Пам’ятки минувшини — живі свідки історичних подій міста.

Через Тернопіль проходили козацькі загони під орудою Богдана Хмельницького, які брали участь у визвольній боротьбі українського народу в 1648—1654рр.

Божі храми, як сторожі вічності, оберігають минуле і сучасне, розкривають перед людьми майбутнє. У цьому невтримному потоці місто вирізняється як економічний і духовний центр західного регіону України.

Тернопіль перетинають залізничний та шосейні шляхи, що в’яжуть його із Західною Європою. За останні десятиріччя розвивається інфраструктура, набуває нових рис нинішнє обличчя міста, яке перебудовується у торговельній сфері.

Водночас підприємства Тернополя виробляють світлотехнічне та радіотехнічне обладнання, бурякозбиральні комбайни, будівельні матеріали, меблі, фарфоровий посуд, штучні шкіри, тканини, кондитерські вироби, товари легкоїпромисловості. У місті діє мережа банківських та кредитних установ.

Сучасний Тернопіль — це студентське місто. Тут готують висококваліфікованих спеціалістів два університети, дві академії, ряд інститутів, училищ, середні спеціальні заклади. Утвердилися такі форми навчального процесу, як ліцеї та коледжі.

Нині в місті функціонують 30 лікувально-профілактичних закладів. Тут трудяться майже 1200 лікарів, більше двох тисяч працівників із середньою медичною освітою.

У Тернополі працюють два театри, філармонія, краєзнавчий та художній музеї, картинна галерея, палаци культури, парки, 24 бібліотеки, стадіон. Окрасою міста є Співоче поле, яке було збудоване першим в Україні саме в нашому місті.

Кращі творчі сили об’єднують обласні організації Національних спілок письменників, художників, журналістів та архітекторів України.

Тернопіль відомий своїми культурно-мистецькими традиціями. Звідси вийшла співачка з світовим ім’ям Соломія Крушельницька. Тут розпочинали свою діяльність український режисер і актор Лесь Курбас, відомі майстри театральної сцени Мар’ян Крушельницький та Амвросій Бучма. Нині гідно продовжує їхні традиції творчий колектив Тернопільського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Великою популярністю в місті користуються концерти філармонії, а виступи хореографічного ансамблю обласної філармонії «Надзбручанка» відомі далеко за межами області. Вистави Театру актора і ляльки залюбки відвідує і малеча, і дорослі.

Багато місць у Тернополі пов’язано з перебуванням тут у різні часи Василя Стефаника, Леся Мартовича, Володимира Гнатюка. У далекому 1911 році в приміщенні нинішньої обласної філармонії Іван Франко читав свою поему «Мойсей».

У Тернополі народилися:

• відомий письменник Юліан Опільський (Ю. Л. Рудницький) (1884—1937) — автор історичних повістей «Іду на вас», «Ідоли падуть», «Золотий Лев» та інші. На бульварі Т. Шевченка зберігся будинок, в якому народився письменник. Тут встановлено меморіальну дошку;
• поет Борис Демків (1936—2002) — автор десяти поетичних книжок, перекладач. Не один десяток років різними мовами звучала по радіо та з естради його пісня «Квіти Ромена». Ця пісня вийшла «Золотим диском» мільйонним тиражем на фірмі грамзапису «Мелодія»;
• відома драматична актриса, співачка Стефа Стадниківна (1912—1983);
• українська піаністка, педагог, музичний критик Софія Дністрянська (з родини Рудницьких) (1882—1956);
• Василь Безкоровайний (1880—1966) — український композитор, диригент, педагог;
• Станіслав Дністрянський (1870—1935) — академік, вчений-правник.
• Вчений-математик Володимир Левицький (1872—1956).
• Ярослав Стецько — відомий політичний діяч ОУН (1912—1986);
• Діонізій Шолдра — відомий художник, реставратор (1925—1995). Жив у діаспорі, повернувся в незалежну Україну, де й помер.

У Тернополі бували видатні письменники Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко.

На вулиці гетьмана П. Сагайдачного 28 травня 1995 року освячено пам’ятник Івану Франку, який природно поєднується із архітектурним ансамблем міста.

Ще з минулого століття до нинішнього дня тернополяни щороку урочисто відзначають роковини Тараса Шевченка.

На поліграфічній базі міста створено понад тридцять видавництв, які випускають книги місцевих авторів, та понад 30 газет. Працюють державна телерадіокомпанія, дві недержавні телестудії.

Усе нові штрихи у біографію Тернополя вносить наш бурхливий час. Росте, розбудовується сучасний обласний центр.