7 СІЧНЯ

70 років від дня народження Мирослава Петровича Коцюлима

(7.01.1943—23.11.2005) — актора, народного артиста України

Він був актором від Бога і так багато важив у театрі, що з його відходом зійшов зі сцени й цілий ряд вистав, що були окрасою репертуару. Перед смертю, ніби відчуваючи біду, Мирослав Петрович бідкався: хто ж буде вчити його ролі, адже там так багато тексту. А їх, за окремими винятками, ніхто і не вчив. За словами найкращого Коцюлимового друга народного артиста України Володимира Ячмінського, артисти навіть побоювались вводитись на його ролі, бо що вони в них могли сказати після Коцюлима? Не йде «Мартин Боруля» з його найулюбленішим і неперевершеним Омельком, не йдуть «Житейське море», «Хазяїн», «Маклена Ґраса», «Ревізор»... Вони ніби теж попроща-лись зі сценою, як і їх творець. Аж поки нове покоління нових акторів через роки не поверне їх до життя знову.
Він народився на самісіньке Різдво, 7 січня 1943 року, в с. Старій Ягільниці Чортківського району і збирався довго жити, бо в такий день народитися — треба мати щастя від Бога. І він його мав — щастя бути великим артистом, загальним улюбленцем публіки. Його герої були дуже різними — і серйозними, і веселими, і комічними, але, зігріті Коцюлимовим талантом, вони завжди були явищем у театрі. Його амплуа визначали як комічний трагік чи трагічний комік. Як сказав на похороні священик, що відспівував Мирослава Петровича, він міг розсмішити навіть журбу. Але він умів і так промовисто мовчати, що мурашки пробігали по спині.
Якось Олена Григорівна Коцюлим почула в театрі на спектаклі, як одна жінка питала іншу: «Чи скоро вийде той артист, що нічого не говорить, а всі сміються?» Йшлося про Мирослава Петровича. Він справді умів розсмішити зал не тільки дотепним словом, а й мовчанням.
Йому щастило на режисерів. Ярослав Геляс, Рима Степаненко, Анатолій Горчинський, Павло Загребельний, Анатолій Бобровсь-кий — усі залюбки брали Мирослава Коцюлима у свої спектаклі. Але найбільшою удачею артист вважав зустріч з Федором Стригуном: у кожній із шести вистав, які він поставив на тернопільській сцені, був зайнятий Мирослав Петрович, до того ж усюди був єдиним на роль. Журналістам артист казав, що Федір Стригун у його житті — це цілий творчий етап.
Його любили не лише глядачі, а й колеги. Олена Григорівна зберегла кілька аркушів, списаних у квітні 1999 року, коли Мирославу Петровичу присвоїли звання народного артиста України. Дружина пустила чисті аркуші по колу — і кожен вилив на той папір свої почуття до артиста. Лише кілька записів. «Вітаю! Щасливий, що знаю вас. Ми всі любимо, шануємо найкращого актора М. П. Коцюлима. Здоров’я вам міцного і творіть, творіть, творіть... Г. Шергей», «Мирославе, брате! Щоб усе, про що ти думаєш і мрієш, збулося! Здоров’я! Ф. Стригун», «І ось звершилось! Вірю, що закономірно, щиро і правдиво. Тепер, друже, шукай інших здобутків і піднімайся на нову висоту. В. Ячмінський», «Ви щаслива людина, дорогий Мирославе Петровичу, вас визнали люди, ваша мати дожила до цих днів, ваші діти гордяться вами. І, найголовніше, поруч з вами жінка, яка досі дивиться на вас закоханими очима... З любов’ю — Дана».
В одному інтерв’ю Мирослава Петровича запитували, що для нього театр. А він відповідав: «Це моє життя, це для мене все, абсолютно. Якщо щось трошки менш значиме — то риболовля. Якщо є щось ще між театром і риболовлею — це сім’я». У цьому трикутнику він жив, творив, радів і страждав. І раптом усе це обірвалось, в одну якусь невблаганну мить. Другий інфаркт, лікарня — і 23 листопада 2005-го його серце зупинилося. А 25 листопада тисячі людей проводжали свого улюбленця в останню путь. І серед них — його найулюбленіший режисер, народний артист України заньківчанин Федір Стригун. «Він був митцем — смішним і трагічним, — говорив у день прощання Федір Миколайович. — Мирослав завжди мріяв зіграти найдраматичнішу роль, і зараз він її зіграв».
Як писав на смерть Коцюлима тернопільський музикознавець Анатолій Крохмальний: «Так тихо всі тікають в небо. А на землі їх дуже треба». Влучно сказано. Мирославу Петровичу не було й 63-ох, як він «втік у небо».
…За словами режисера шевченківців, заслуженого артиста України Олега Мосійчука, там, у вимірах вічності, гарний театр. Бо в ньому і Форгель, і Коцюлим, і Бобровський... Але для тих, хто залишається тут, на землі, справді, дуже важливо, щоб їх усіх пам’ятали. Такими, як вони були, — талановитими, жертовними, справжніми лицарями Мельпомени.
Г. Садовська


Література

Душа осяяна театром : життєвий і творч. шлях нар. артиста України Мирослава Коцюлима / авт. проекту О. Коцюлим ; упоряд.: М. Подкович, В. Собуцька. — Т. : Джура, 2010. — 326 с.

***

Заморська, Л. Мирослава Коцюлима називають легендою Тернополя : портрет нар. артиста України, уже покійного актора Терноп. драмтеатру М. Коцюлима, склали із своїх спогадів про нього друзі та колеги по сцені на вечорі-пам’яті «Душа, осяяна театром» / Л. Заморська // 20 хвилин. — 2011. — 23 лют. — С. [6] : фотогр.
Мельничук, Б. Його любили всі / Б. Мельничук // Тернопіль вечірній. — 2011. — 27 лип. — С. 5 : фотогр. — (Спогад).
Пам’ятаємо про Мирослава Коцюлима // Тернопіль вечірній. — 2010. — 24 листоп. — С. 2.
Романенко, Л. Душа, осяяна театром / Л. Романенко // Нова Тернопільська газета. — 2011. — 16—22 лют. — С. 7 : фотогр.
Садовська, Г. «Він був митцем — смішним і трагічним» / Г. Садовська // Вільне життя. — 2007. — 28 листоп. — С. 4 : фо-тогр. — (Незабутні).
Садовська, Г. Він міг розсмішити навіть журбу / Г. Садовська // Вільне життя. — 2006. — 25 листоп. — С. 4 : фотогр. — (Пам’ятаємо його таким).
Садовська, Г. Посвята Мирославу Коцюлимові / Г. Садовська // Вільне життя. — 2006. — 2 груд. — С. 8 : фотогр. — (Тернопільські театральні вечори).
Собуцька, В. Він був Король. Він в світ поїхав… Дорога губиться в снігах : [пам’яті актора М. Коцюлима] / В. Собуцька // Свобода. — 2007. — 24 листоп. — С. 8 : фотогр.
Собуцька, В. Кущ калини на варті вічного спокою / В. Собуцька // Свобода. — 2006. — 2 груд. — С. 6 : фотогр. — (Ми пам’ятаємо).
Старовський, М. На щаблях людських доль : Миттєвості з Мирославом Коцюлимом / М. Старовський // Голос народу. — 2011. — 10 берез. — С. 4 : фотогр. — (Наші земляки).
Федорців, Н. Із армійської валізи — на сторінки : про нар. артиста України М. Коцюлима друкують книгу / Н. Федорців // Місто. — 2010. — 24 листоп. — С. 7 : фотогр. — (Пам’ять).

***

Мельник, Я. Видали книгу про Коцюлима : 29 листоп. в Терноп. обл. універс. наук. б-ці відбувся вечір пам’яті, присвяч. нар. артисту України М. Коцюлиму / Я. Мельник // Тернопіль вечірній. — 2011. — 7 груд. — С. 2. — (Життя громади).
Собуцька, В. На відстані душі, на відстані сльози, на відстані самого серця : [вечір пам’яті актора Терноп. академ. обл. укр. драм. театру ім. Т. Шевченка М. Коцюлима та презентація кн. «Душа осяяна театром»] / В. Собуцька // Свобода. — 2011. — 23 лют. — С. 7 : фотогр.
Те ж // Соломія. — 2011. — № 1 (берез.). — С. 1, 3 : фотогр. — (Спомин).
Стригун, Ф. Чому Коцюлима знають менше, ніж Габена : [слово відомого укр. режисера, виголошене на вечорі пам’яті М. Коцюлима] / записала Г. Садовська // Вільне життя плюс. — 2011. — 25 берез. — С. 6. — (До Міжнародного дня театру).

***

Весна, Х. Коцюлим Мирослав Петрович (7.01.1943, с. Стара Ягільниця Чортків. р-ну) — актор, режисер / Х. Весна, Г. Івахів // Тернопільський енциклопедичний словник. — Т., 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 207 : фотогр.

***

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2003 рік : бібліогр. список / уклад. М. В. Друневич. — Т. : Підручники і посібники, 2003. — 112 с.
Про М. Коцюлима: С. 8—9.