Згідно з переказами, монастир на Почаївській горі відомий ще з початку дванадцятого століття. Першими його поселенцями були учні святого Мефодія, котрі проповідували віру Христову. Жив тут у той час побожний чоловік Туркул. Він не раз бачив у сні Божу Матір. Якось до нього завітав глибокий старець, чернець о. Мефодій. Туркул розповів йому про видіння Божої Матері. Обміркувавши цю розповідь, о. Мефодій збагнув, що це місце вибрала сама Божа Мати для духовної оселі тим, хто хоче врятувати свої душі від мирської суєти.
Про це він залишив там пам'ятку: на очищеному від кори липовому дереві намалював образ Богоматері таким, яким вона являлась у сні побожному Туркулові. А сам він подався на Афон, звідки повернувся на Почаївську гору з дванадцятьма будівничими, котрі звели скит з келіями.
Отець Мефодій освятив церкву на честь Преображення Господнього.
На своєму довгому історичному шляху Почаївський монастир не жив відокремленим життям. Його доля була тісно пов'язана з Волинню й іншими землями, що в часі заснування Почаївського монастиря (1240) належали до Галицько-Володимирського князівства (до 1336), пізніше — до Литовської держави, й нарешті, після Люблинської Унії, увійшли як складові частини, до Польської Речіпосполитої. Релігійні, політичні й національні зміни й процеси, що відбувались на цих землях під час їх приналежності до названих держав, доходили до стін Почаївського монастиря, вони викликали в його житті світлі й радісні або важкі моменти, що турбували непевністю завтрашнього дня.
Та, не дивлячись на все, Почаївський монастир проіснував 765 років. З віддалі століть можна безсторонньо оцінити його історичне минуле.
Передовсім звертає на себе увагу той факт, що Почаївський монастир від його заснування все був православною святинею. Визнавали вони предківську віру православну, що її запровадив на українських землях голова старої Київської держави князь Володимир Великий.
Багато лиха зазнав упродовж своєї історії Почаївський монастир, але лишався тим, чим був від початку свого заснування: святинею автохтонного українського населення.
В теперішні часи Лавра так само може черпати моральні й матеріальні сили для свого існування тільки в єднанні з народом і опираючись на нього.
література
Ричков П. А., Луц В. Д. Почаївська Свято-Успенська Лавра. — К.: Техніка, 2000. — 135 с.; іл. — (Національні святині України). — Бібліогр.: С. 131-134.
***
Богаєвський В. Храм душі нашої // Урядовий кур’єр. — 2000. — 13 трав., фотогр.
Ботюк М., Дердусь Л. Біжать у Почаїв стежки і доріжки: [Розп. учасниці паломницького походу] // Вільне життя. — 2000. — 11 лип., фотогр.
Грабовий С. , Мельниченко Г. Дива під почаївським небом: [Історія Почаїв. Лаври] // Місто. — 2004. — 15 трав. — С. 19; фотогр. — (Дивокрай).
Квач В., Волянюк Г. Гортаючи сторінки історичного літопису Почаєва: [Почаїв. Свято-Успенська Лавра] // Діалог. — 2000. — 14 жовт.
Почаївська Лавра — православна святиня України // Галицький вісник. — 2000. — 29 січ., 5 лют.
Ратинський І. Де залишилась Матері Божої стопа: [Про Почаїв. Свято-Успенську Лавру] // Вільне життя. — 2001. — 22 трав., фотогр. — (Наші святині).
Рожко В. Найбільш шановані відпустові місця Волині і Полісся: [Почаївська Лавра] // Визвольний шлях. — 2000. — № 7. — С. 70.
Сторожук Г. Святиня землі нашої: [Фоторепортаж про Почаївську Свято-Успенську Лавру] // Голос України. — 2001. — 5 січ., фотогр.
Черевчук Т. Яка вона, Почаївська святиня? // Свобода. — 2000. — 12 груд., фотогр.
Шилінська Л. Почаїв — святиня українського народу // Діалог. — 2001. — 3 берез.
Шилінська Л. Тут духовне очищення тим, хто готовий його прийняти // Діалог. — 2001. — 14 лип.
Шилінська Л. Фортеця православ’я: [Почаїв. Свято-Успенська Лавра] // Діалог. — 2004. — 27 берез. — (Духовне).
***
На монеті — Почаївська Лавра: [Про введення в обіг пам’ятної монети] // Свобода. — 2003. — 6 груд.