Увійшовши до бібліотеки, що в Жизномирі Бучацького району, я відразу ж пригадала юнацькі бібліотечні вечорниці в своїх рідних Борсуках на Лановеччині. Ми, школярі, а відтак — уже студенти, любили проводити довгі зимові вечори в маленькій сільській книгозбірні. Розмовляли, гріючись біля грубки, мандрували поміж стелажами, впізнавали улюблені в дитинстві книги, переглядали нові, ще свіжі екземпляри. Там було тепло, затишно, ароматно. Адже в бібліотеках книги пахнуть по-особливому, не так, як у магазинах...
Не вистачає тепла і ...книжки про Жизномир
Жизномирська бібліотека не нагадала мені борсуківської навіть книжковим запахом. У тісній кімнаті, яка вже давно забула, що таке ремонт, висіла одна лампочка на люстрі без плафонів і було не по-весняному холодно. В цьому приміщенні є ще фельдшерсько-акушерський пункт, сільрада й пошта — скрізь встановлені газові конвектори. Крім бібліотеки. Люди обурюються: як це так, що культура стала найзлиденнішою з усіх сфер? До чого ми котимося? Чому ледь не в кожному селі найобшарпаніші будівлі — клуб і бібліотека?
У неопалюваній жизномирській книгозбірні незатишно ні книгам, ні людям. Зігріває хіба що посмішка завідуючої — Оксани Мостової. Ця жінка працює в бібліотеці 13 рік, має 514 читачів, а загалом у селі мешкають понад 1700 осіб.
Останніми роками конкуренцію книгозбірні склав Інтернет. Мало людей приходить нині до бібліотеки вибрати собі щось для душі. Переважно приносять списки потрібної літератури. Школярі здебільшого цікавляться книгами для позакласного читання, студенти — спеціалізованою, довідковою літературою. Серед читачів-любителів найпогіулярніший жанр — детективний, а нових детективів, на жаль, немає. Залишилися старі й потріпані.
Фонд книгозбірні — 5400 екземплярів, її гордість — 50-томне зібрання творів Івана Франка, подароване вихідцем із Жизномира, котрий мешкав у Канаді, Миколою Климом. Є в бібліотеці понад 40 томів «Літопису УПА», три томи Тернопільського енциклопедичного словника, «Солодка Даруся», і «Щоденник страченої» Марії Матіос, «Ґудзик» Ірен Роздобудько. Пані Оксана розповідає, що її земляк, лікар Іван Пащин, котрий часто приїжджає із Запоріжжя до рідного Жизномира, дуже любить сільську бібліотеку. Каже, що вона хоч і маленька, але має такі книги, яких не знайти в Запорізькій універсальній. Із ним солідарні пенсіонери Михайло Бабій та Марія Мулик, котрі вже перечитали чи не всю бібліотечну літературу.
— На жаль, у нас нічого немає про Жизномир, хоча школярі активно цікавляться інформацією про рідне село, — розповідає пані Оксана. — Хочеться, щоби хтось написав книгу на зразок праці Стефанії Страшків «Трибухівці: минуле і сьогодення» чи «Літопису Золотопотіцького».
Нема грошей — нема чтива
Загалом, за інформацією обласного управління культури, на Тернопіллі є 904 бібліотеки, 820 з яких — у сільській місцевості. У 2008 році наші книгозбірні обслужили 625,7 тисячі користувачів, що на 5,1 тисячі менше, ніж у 2007-му. Минулоріч мережа скоротилася на 6 одиниць: аж на чотири бібліотеки збіднів Шумський район, на одну «оптимізувалися» Борщівський і Чортківський. Згідно з нормативами забезпечення населення публічними бібліотеками, в селах із кількістю мешканців від 500 до трьох тисяч осіб повинна діяти щонайменше одна загальнодоступна бібліотека на території сільської ради, а в населених пунктах, де мешкають понад три тисячі осіб, — одна бібліотека на 3-5 тисяч.
...Фонд сільських книгозбірень області становить нині 5059,37 примірників. Однак тут не стільки важливий кількісний показник, як якісний. Чи має сільський читач змогу ознайомитися, приміром, із новинками української та світової літератури? Що передплачують бібліотеки, крім районок? Чи отримують довідкову літературу? Ці запитання, швидше, риторичні.
— Фонди сільських книгозбірень укомплектовувалися ще за Союзу, — каже директор обласної універсальної наукової бібліотеки Василь Вітенко. — Щоб оновити їх, виходячи з ідеологічних потреб молодої Української держави, потрібні великі фінансові вливання і розуміння проблем культури органами місцевої влади.
За словами Василя Івановича, в кожному з районів області затверджена програма поповнення бібліотечних фондів. Як вона виконується — це вже інше питання. До прикладу, на поповнення книгозбірень Бучацького району минулоріч із місцевого бюджету виділено 3,6 тисячі гривень на книги й 15,8 тисячі — на передплату періодики. Згідно з програмою, райбюджет у 2008 році мав би викроїти на таку благу справу 117 тисяч, з яких на придбання книг, сільським бібліотекам належалися б 49 тисяч, а на періодику — 26,5. Такі гроші, якби вони були, могли б зробити «погоду» на збіднілих полицях книгозбірень.
До глибинки література не доходить
— Колись в області працював бібліотечний колектор — велика книготорговельна організація, що займалася поповненням бібліотек усіх систем і відомств, — розповідає Василь Іванович. — Нині приймаються різні державні програми з підтримки бібліотек, тобто держава закуповує у видавництв через тендерні системи літературу. Її отримує обласна наукова бібліотека. Наші працівники розвантажують багатотонні фури, розподіляють книги за назвами, ділять між районами, в’яжуть у пачки, готують документацію. Потім районні книгозбірні їх забирають і ділять у межах своїх бібліотечних систем. До сіл, як правило, доходить дуже мало літератури. Вона переважно осідає в міських бібліотеках, книгозбірнях центральних садиб. Отже, всі проблеми з поповненням книгозбірень лягають нині на районні бюджети. Є в області кілька бібліотек, які утримуються сільрадами, але практика свідчить, що це для них непосильна ноша. Наданням платних послуг сільські бібліотеки також не збагатіють, символічна плата за формуляр їх не рятує. Минулого року вони заробили всього 27,2 тисячі гривень із 258,1 загалом. А люди хочуть читати, було би що. Бо Інтернет не замінить книжки, як кіно не замінило театру.
Іще один крок назустріч користувачам бібліотек — платний абонемент, коли бібліотеки беруть у книгарнях літературу і певний відсоток її вартості пропонують своїм читачам. Після того, як книга викуповується, вона залишається в бібліотеці. Таким чином працюють Теребовлянська й Тернопільська центральні бібліотечні системи. В деяких селах свої виставки-продажі розгортає видавництво «Богдан». В умовах хронічного безгрошів’я така практика дещо рятує, але люди неохоче беруть книги за гроші. Вони звикли, що в бібліотеках чтиво безкоштовне.
За таких умов бідній сільській бібліотеці важко привабити читача й просто нереально, якщо в нього вдома є комп’ютер, підключений до Інтернету. Села нині вимирають, залишаються без молоді. Зарплата ж бібліотекаря залежить і від кількості користувачів. До слова, загалом в області у сфері культури на повну ставку працюють лише 2430 осіб, на половину — 953, на 0,75 окладу — 469, на 0,25 — 44.