Наталя Іванівна Білянська народиласть і мешкає в Тернополі. Закінчила школу № 14, Теребовлянське вище училище культури та Рівненський державний гуманітарний університет. Працює в обласній науковій бібліотеці. Пише вірші. Друкувалася у газетах «Свобода», «Вільне життя», в канадському часописі «Українка в світі. Авторка поетичної збірки «Таємниця любові». Наталя — членкиня клубу «Від душі до душі», що діє на базі обласного центру соціальних служб для молоді.
У 2001 році з волі недоброзичливців на Наталю Білянську несправедливо була відкрита кримінальна справа за ...розповсюдження «білого порошку». Про це писали тернопільські газети. Витримати тримісячне діймання людей у погонах, психологічний тиск було важко, але їй вистачило сил не зламатися. В надії на Бога вона витримала випробування.
— Я зрозуміла, — каже дівчина, — люди не винні в тому, що чинять зло. Бо зло виникає через нестачу любові в серці.
Ця неприємна історія закінчилася благополучно. Кримінальну справу закрили, але значно більше часу, ніж вона тривала, знадобилося Наталі, щоби визбирати з душі важкий осад. Однак нині вона вважає, що такий прикрий випадок був потрібен, напевно, більше їй, ніж тим, що змусили страждати невинну людину:
— На перехресті доріг Боже провидіння покерувало так, щоб я зустріла отця Йосафата, ієромонаха Колодіївського монастиря. Це дало мені можливість пізнати інший вимір життя і навчитися всім і все прощати.
У такий непростий життєвий період Наталя Білянська писала свою першу збірку «Таємниця любові». Вона побачила світ з ініціативи Наталиних друзів, а для неї стала своєрідним зануренням у себе.
Віршувати дівчина почала ще у вісім років. Щоліта приїжджала на канікули в село. Каже, що саме там, у розмаїтті трав, серед краси природи народився перший вірш, присвячений бабці й дідусеві.
З того часу поезія для Наталі Білянської стала не лише захопленням, хобі, а й способом мислення, щоденною потребою. Писати Наталя не перестає ніколи. Пояснює, що римовані рядочки зринають несподівано: і вранці, і далеко за північ, коли вже не готова навіть нотувати.
Її вірші — як золоті зернятка любові до Бога. А, отже, безмірної любові, яку може і має дарувати кожна людина іншим:
«Коли не бачиш мене,
Поглянь на сонце у небі.
Проміння його тепла
Є Любов'ю моєю до тебе...»
З віком духовні цінності в житті дівчини змінювалися, хіба одна залишилася незмінною — добро. Вона переконана, що одне добре слово може зігріти впродовж трьох зимових місяців.
— Скільки любові й добра ми подаруємо, рівно стільки ж отримаємо у Вічності, — каже Наталя і додає: — Це моє життєве кредо.
Появу збірки дівчина не вважає головним у своїй творчості.
— Я боюся загубити відчуття чистоти душі, — говорить вона. — Нині я щаслива, а моє щастя в тому, щоби примножувати небесну радість на землі.
Може, тому на запитання, якого кольору її вірші, Наталя відповіла, що, мабуть, блакитного, як літнє чисте небо, і кольору сонячного проміння.
— Я творю не від радості й не від смутку, а тоді, коли в моїй душі мир.
Нині Наталя Білянська мріє написати книжечку вітань і побажань до різдвяних, великодніх свят, іменин, днів народжень. Читачам нашої газети ця дивовижно сонячна людина побажала: «Із Богом будьте ви в житті щасливі. А в небі з Ним, як добрі ангели, — святими».