Вісім нових ляльок, зроблених за останніх півроку, продемонструвала художниця Наталя Басараб на зустрічі з читачами в науковій бібліотеці. Сьогодні в її ляльковому Голлівуді — 33 іграшкові копїі відомих артистів кіно, а мріє зробити 300. Таке у неї незвичне хобі.
— Лялька відкриває такі можливості, що можна творити вічно, — захоплено каже співрозмовниця. — По-перше, її легко можна переробити, по-друге, пошила новий одяг, і перед тобою інший витвір. Недарма нині ляльки — наймодніша течія мистецтва.
А ще Наталя Басараб з дитинства закохана в кіно.
— Це захоплення у мене від батька. Він працював кіномеханіком у сільському клубі і щовечора ми з мамою йшли в кіно. Моє дитинство — це «Гусарська балада», а юність минула під «Звуки музики», шкода, та нині мало хто пам'ятає ці мелодрами.
У 9 років дівчинка почала збирати фотографії акторів та журнали «Новини кіноекрану». І донині вона зберігає номери ще за 1962-й рік. Відеотека пані Наталі налічує понад 300 фільмів світової класики: «Війна і мир» Сергія Бондарчука, «Ромео і Джульетта» Франко Джефереллі, серіали «Царівна», «Довга дорога в дюнах». А після перегляду «Бідної Насті» купувала всі газети та журнали зі, статтями про акторів. Зрештою цьогоріч зробила ляльки Олени Корикової (героїні серіалу) та Анастасії Вертинської (фільм «Безіменна зірка»). Талантом Вертинської художниця захоплюється з юності. Неодноразово малювала її портрет, та все невдало, а от іграшка вийшла чудовою, тож для сукні не пошкодувала парчі.
— Наталка почала малювати в чотири роки, і ми купили їй ароматизовані олівці, — згадує старенька мати художниці, пані Стефанія Басараб. Батьки заохочували захоплення єдиної доньки, не були проти й обраної нею стезі художника-декоратора.
17 років Наталя оформлювала вітрини центрального універмагу Тернополя. Водночас займалась живописом. У червні 1994-го в палаці культури «Ватра» відкрилась її перша персональна виставка. Художниця представила акварелі, графіку, роботи на склі. Вона прагнула вразити глядача технікою виконання та різноплановістю тематики, натомість директор художнього музею Ігор Дуда, він же викладач кооперативного технікуму, який закінчила Басараб, розкритикував роботи колишньої студентки. Але дівчина не образилась, лише почала більше працювати.
Визнання і слава прийшли наприкінці 90-х років, після персональної виставки «На палітрі пір’я» в обласному краєзнавчому музеї. Шістдесят полотен (а це були насправді майстерно виконані роботи) з пір'я відібрали для виставки у Франції. Там у містечку Клермон-Ферран відбувався традиційний фольклорний фестиваль. Україну представив танцювальний ансамбль «Червона калина» та художниця Наталя Басараб. «Напірники», як жартома охрестила свої твори майстриня, залишились у Європі: здебільшого дарувала, деякі продала, спокусившись на вигідні пропозиції, не везти ж назад у Тернопіль, аби сховати в шафу, де ними «щиро» ласувала б міль.
Поїздка так захопила, що незабаром у Тернопільському краєзнавчому відбулася виставка живопису «Французькі мотиви». І саме в 2001-му стався такий собі ляльковий бум — Наталя Казимирівна, незважаючи на завантаження роботою, виготовила найбільше ляльок акторів. Париж надихнув зробити смішного Луї де Фюнесса із жандармського серіалу, чарівну Анжеліку з однойменного серіалу і навіть від іграшкового Жерара Депардье віє мужністю та аристократизмом.
— Ляльки люблю з дитинства. Досі зберігаю першу ляльку Соню. На етикетці було написано назву фірми «Sony», але батьки прочитали як ім'я. Уже дорослою на честь ляльки назвала Софією єдину доньку, — зізнається майстриня. Саме на догоду доньці почала шити сукенки для її іграшок.
Та повернемось знову до ляльок. Спершу художницю просто зачарував казковий король із «Попелюшки». Робила його з пап'є-маше, намучилась, а іграшка висотою 70 см постійно падала, була важкою.
Зрештою, вирішила ліпити ляльки з глини, але вони також були важкими, часто падали і розбивались. Пізніше знайомі порадили спробувати пластик: хоч матеріал дорогий, але ліпити з нього набагато легше.
Спочатку пані Наталя із дроту робить каркас, обмотує його фольгою, а вже зверху накладає пластик. Фігури помітно позбулись ваги, краще тримаються. Важко ліпити обличчя: матеріал швидко стигне, а не завжди одразу вдається передати усмішку, задерти носик.
— Очі малюю або вставляю бусинки, але обов'язково зверху декілька разів покриваю лаком для нігтів. Погляд стає глибоким, загадковим. Також лаком малюю губи. З чорного оксамиту відрізаю тонку смужку і наклеюю замість вій.
Ще минулого року, крім портретних ляльок, пані Наталя почала робити скульптурні композиції. Поштовхом стала пісня-притча Володимира Висоцького про правду і брехню. Ліпленням захоплюється давно, тож для неї, як художника, не складно виліпити дві фігурки. Але якщо ляльки акторів повинні зовні бути схожими, у композиціях головний аспект — глядач повинен зрозуміти думку автора.
Протягом останніх місяців художниця зробила три нові роботи: «Туман і росинка», «День та ніч», і навіяний балетом «Лебедине озеро», — «Танець лебедів». Щоправда, зізналась Наталя Казимирівна, для царського птаха не вистачило білого пуху, довелося використати пір'я чорного півня. Загалом остання композиція надзвичайно цікава: майстриня поєднала декілька технік, пригадала призабуті картини з пір'я. «Танець» навіяний спогадами дитинства: дівчина вальсує з чорним лебедем на руках, як у казці.
— У мене завжди в картинах поєднуються природа, квіти і жінки. Туман і роса — природні явища, водночас я маю на увазі чоловіка і жінку. Туман закохано схилився над крапельками роси, — пояснює художниця свій задум.
Фігурки зроблено, час вдягати ляльку. Та спочатку зі старої перуки, пасмо за пасмом, наклеює волосся, робить зачіску.
Потім «вдягає» — наклеює колготи, шовкову мереживну сорочку. «Часом білизна гарніша за вбрання», — хвалиться майстриня.
— Наталя всю ніч може просидіти на кухні з ляльками, — не втримується її мати. — Анастасії Вертинській до ранку волосся на цвях накручувала і праскою напрасовувала, кучері їй робила.
На останок пані Басараб привідкрила секрет створення старовинного одягу й деталей під шкіру. Потрібен рулон найдешевшого туалетного паперу, клей ПВА. Чотири-шість шарів паперу, один за одним, проклеює клеєм і ще мокрим швидко розфарбовує сухим пензлем.
— Потім скручую трубочкою чи гармошкою і вирізаю каблуки, викройки чобіт, шапочки чи камзолу, а зверху фіксую лаком для нігтів. Я тепер не можу дивитись на свої старі роботи -вони жахливі! Он які черевички вийшли у Вертинської, ніби насправді шкіряні, — сміється співрозмовниця.
На питання, скільки коштують іграшкові шедеври, хитає головою: «Я ще жодної не продала, шкода чужому віддавати, та в Інтернеті ляльок оцінюють від тисячі доларів. Пластика дорога». ...За останній час Наталя Басараб взяла участь у двох міжнародних виставках, причому роботи відбирались на конкурсній основі. Мистецтвознавці відмічають композиції та колорит її живопису. Тим часом мисткиня у вільну хвилину ліпить нову фігурку. Тепер вона творить ангела з романсу на вірші Михайла Лєрмонтова.