Дух, душа, духовність — слова одного кореня. Додамо ще Божественне Слово як першовиток нашого буття. Ці теми вимагають обережності. По-перше, цим темам закономірно притаманний набір певних кліше. Поганий автор не соромиться ними спекулювати. А хороший тому й хороший, що ці кліше спростовує, відхиляє і відкриває світ заново!
Цей маленький ліричний відступ був конче необхідний. Відкриваю тоненьку книжечку із загадковою назвою — «Таємниця любові» (автор Наталія Білянська, працює в Тернопільській ОУНБ бібліотекарем) і відразу натрапляю на рядки: «Дорога до Бога Вузька і терниста Бо нечисть не спить Заготовлює списки»; «Пишу у небеса листа Невидимому та всюдисущому я Богу». Погодьтеся, у віршах таке пряме звертання до Творця не зовсім звичне. Але потім враження докорінно змінюється і доходиш до розуміння — така поезія звернена до Бога як молитва й не потребує посередників.
Для самої Наталі, схоже, таємниці любові не існує. «Любов — це дар, він посланий Богом. Проходять роки, тисячі років. Змінюються епохи та життя, тільки вічним, як небо і земля, залишається любов», — розмірковує авторка і вірить, що «Бог є Любов». Повірте мені, шановні читачі, що поки читалися ці рядки, я пережила щось схоже на катарсис, моральне очищення. Ці вірші по-справжньому щирі, це намагання підключитися до силового поля віри, намагання подолати розрив і перетворити енергію байдужості на енергію любові. Не виключено, що то є доля, талан, бо слово написане точніше за слово мовлене — життя розчиняється у віршах!
Мушу вибачитись перед Наталею, бо на мою цікавість до її творчості вона реагувала досить стримано, адже посередники, повторюю, їй не потрібні.
«Життя — це миті, ми — ті, що так любили Осінь, вітер та дощі... Розмиті, зупиніться миті! За вітром полетіти б. Куди? Туди, де Ти».
Поетові бути атеїстом неможливо: занадто сильно відчувається, що рядки посилаються, надиктовуються згори. Це не є відкриттям — багато поетів ведуть цей діалог і зв'язок з віщими силами надто відчутний, аби в нього не вірити!